Веломанія 2018

Рівно чотири роки тому я дізналась, що вдруге стану мамою. Тоді сумною ноткою цієї радісної новини прозвучала думка про те, що велосипеду в моєму житті стане набагато менше. Як раз сьогодні замислилась над тим, що тепер у мене двоє дітей і стільки кілометрів як в цьому році я не накручувала ще ніколи. Раптом стало цікаво, скільки ж я тоді буду намотувати як мама трьох, але чоловік і діти мій гумор не оцінили і категорично проти таких експериментів :)


Підборжавський Полтос 
Так от, цього року, як ніколи, було багато гір (саме тих, яких забагато не буває), чимало цікавих і часом незапланованих стартів (а от деякі заплановані довелось пропустити), безліч нових веломаршрутів і купа годин проведених на кордоні Україна-Словаччина. Я навіть настільки розчулилась від цього всього велощастя, що під час останнього марафону сезону у Словеньскому Раї безсоромно ревіла. Сумний якийсь вийшов фінал. Проте після того, як зняла гіпс, той сум таки вдалось викатати, осінь цього року була як ніколи велосипедною!

Horal Mtb Marathon 2018. Старт, яким пишаюсь! Лило як з відра.
Але мій рік з позначкою веломанії не був би таким яскравим, якби не дядя Ваня з його численними історіями з життя і всілякими автотрюками (дядя Ваня, я ніколи не забуду різкість того заднього ходу на автобані!). Якби не гуру складання най-най-най-крутіших веломаршрутів Федя, який навчив мене їздити з швидкістю 40 км/ч по рівному на моїй 26й передній зірці (найбільше всього мені запам'яталися його переповнені цікавістю погляди назад - мов, тримається ще чи ні? З такою ж цікавістю напевно дивляться на білок у колесі - викрутиться чи нє?). Якби не Саша, який своїм азартом і невгамовністю заряжав весь рік.  Якби не Слава, який завжди давав зрозуміти, що якщо тобі раптом здається що ти стала набагато крутіша на даунхілах, то тобі це тільки здається. Якби не Юра, у якого в машині завжди є Контікі і всілякі смачні напої домашнього виробництва; той самий Юра, який вміє розкачувати машину під реп та підтанцьовувати за кермом щоб не заснути. Якби не наш чемпіон Вова, який серйозно так розширив мій музичний світогляд цього року ("Как дела? Нормально. Нормально. Нереально" і вся пісня, розумієте? Хвилини на три. Ніяких тобі заморочок, ніякого драматичного розвитку, ніяких контрастів - НІЧОГО!). Якби не моя люба мама, яка завжди готова понянчити онуків, навіть якщо це шоста година ранку. Якби не підтримка мого коханого чоловіка. І якби не Сєва і Аглая, які завжди з нетерпінням чекали мене вдома і відразу ж давали зрозуміти, що всі мої виснажливі і захоплюючі гірські марафони - ніщо в порівнянні з цима двома енерджайзерами - show must go on!

Ондавський Цікломаратон. Траса була така собі, нагороджували мадярським вином.
Повставляю я ще пару фото на пам'ять про цей велосипедний рік. Більшість з них з вотермарком, тому що я так і не дочекалась того самого ідеального фото, яке готова купити. Може наступного року мені пощастить на такий кадр більше?

Ось воні, заплакані очі! Словенський Ад Рай 2018
Часом і 26 зірка не допомагає :)
Суловські Скали. Один з найкрутіших марафонів, які мені доводилось їздити

Теж Суловські Скали. Шкода що цього марафону наступного року вже не буде :(

Левочські Верхи. Ще чиста і посміхаюсь. Але скоро, десь там за поворотом я впаду в багнюку. Двічі!
Але чомусь після того мене більше ніхто не фоткав.


Комментариев нет:

Отправка комментария